"Прости"шепочуть уста

Sokach_Romanna

Тихою пеленою сутінки опускались на місто.Заповнювали своею величчю гілки вулиць та доріг,покривали поля та ліси,зазираючи у кожне віконце.
Тонкий жіночий стан ласкає вітер хвилями весняного повітря,огортае тіло,б"ючи холодом у груди,проникаючи у душу-хвилюе до тремтіння.Повітря наповнене фруктовим цвітом,пестить шкіру,дурматить своїм ароматом-оманливо солодким.
Вечір усе сміливіше наступае,покриваючи ще густішою пеленою,а вона усе сидить на даху будинку і поглядом торкаеться зірок,чи може шукає падаючу,щоб загадати бажжання?Ні,не вірить,що воно збудеться.
Як кожного вечора,бачить очі в яких пануе спокій,і з яких,яскаравіше усіх зірок сіяє доброта.Він блище,груди то піднімаються то легко колишучись опускаються рухаючись в темп з скаженим серцебиттям.Гаряча долонь.могуча,чоловіча долонь,ніжно торкається щоки-хвилювання у тілі підіймається до найвищої точки,і здається,от от взірветься у грудях,розливши по всьому тілу гарячу та солодку пристрасть.Пристрасть,те почуття.яке заволодіе тілом,розумом,душею,те,яке не чуе нікого,і нічого,не бачить,лише відчуває,відчувае потребу близості і тіло м"якне під силою того гарячого почуття і віддається під його владу.Легким доторком руки,він ховае прядку волосся за її вухо,проводячи рукою по легхох хвилях спадаючого волосся.Лише один палець вимальовує контур її тіла,від підборіддя,проходячи по плечі,до кінчиків пальців руки,повторюючи кожну рису.Від з"єднання рук душа наповнюеться теплом.Теплом,що зігріває,і приносить спокій,хоч трошки спокою...Губи уже так блись,ось злиються у поцілунку....а дихання таке неритмічне і гаряче вливається в одну мелодію,тиху та спокійну мелодію...
Нехочеться відкривати очі...нехочеться повертатись,повертатись у розгромлений і опустошений світ,той де немає місця фантазіям.
Забившись крилами з строго даху злітає голуб,тікає,забираючи на своїх крилах усі нездійсненні бажання,та мрії...Вона підводиться і дивиться у слід йому,дивиться як він розчиняеться у темряві весняного вечора.Повітря пахне цвітом...-"Прости"-шепочуть уста,шепочуть до тої мрії яка щойно,як сон зникла,з кутика ока витупить сльоза,розчинена любов"ю та втратою,вона лиш змахне її тонкою рукою,і повернеться у той опустошений світ,та ще такий пропахший маленькою надією...на шматочок щастя


Razov_Ruslan

Красиво написано! Дуже цікаво!


Devichya_Lyubov

Я в захваті!!! Романна, а чиє це творіння??? Є ще?? Взалюбки почитала би ...


Sokach_Romanna

Це мое)дуже дякую,ще немає,але обов"язково буде


Sokach_Romanna

У зелених очах тонуло море,ховалось небо,і зазирало сонце,зазирало,лоскотячи промінням душу...та вона невпускала,не її це сонце.душа важким птахом зривалась у небо,у те,що жило в її очах,очах,та не в душі.Ліниво тріпотячи крилами ховалась у хмарах та тепло-золотих проміння.-"Він вільний...вільний і могутній...вітер..."У серці взірвалось сонце-щастя,що Вп"ялося осколками в серце і боляче кололо,кололо залишками спогадів,так,усьому є кінець,та кінця немає спогадам.
Під величчю вітру,того явища природи що приречене існувати вільно,покірно хилилась трава до землі,а гілки старечих дерев шанобливо опускали гілки,немов віддаючи поклін.
Зімкнулись очі,лише на мить,тільки на якусь частину секунди,а вже треба повертатись.Тіло рушило своєю дорогою,закутавшись у теплі спогади...Вона не забуде,в її серці,як багато річна квітка,живе цей спогад,лиш деколи ховається у глибину юної душі,а потім знову випливає,випливає як кораблик,як кораблик що тече по морю,так по морю,тому що розтікається з її очей.
Спомин,як літній вітерець заплітав її волосся,вливав у них свіжість лісу,вплітав аромати квітів.Та тоді не було холодно,вітер був теплим і ніжним,чи то доброта розсіяна з коханих очей так зігрівала.Чи то від його руки тепло ніжною хвилею охоплювало тіло,чи то любов гріла її,ні не така як сонце,воно обпікає,і не така як цей вітер,гулящий,та незалежний...ні,не така.-"Справжня"-зривається тиха нота з тонких губ,що кутиками піднімаються у посмішці.-"справжня"-повторює серце,що забилось частіше,чи то від болю,колючих осколків,чи від минувшого щастя.
Він був справжнім-запевнює себе-тільки він-підказує їй серце.Втягуючи повітря,закусує губу.Навіть повітря пахне ним,навіть небо нагадує про нього...
Дістаючи цигарки,бачить у мріях його образ,і жадібно охоплюе цигарку губами,так як колись торкалась його губ.У тютюновому димі її щастя,ним вона заповнює порожнечу у душі,що залишив,той прекрасний образ,по собі,ним вона затуманює думки і старається притупити біль спогадів...Так починається кожен день...
А лиш вечорами вона вслухається у тишу,у тяжку та страшну,і чує чує свою самотність що давно прикувала себе до неї.Та тиша страшніша будь якого звуку,тиша,що нагадує про самотність,про ту самотність,яка кожної ночі заколисує її на мокрій подушці


Интересная цитата:
ЗНАМЕНИТОСТЬ - человек, который всю жизнь кладет на то, чтобы добиться известности, а потом ходит в темных очках, чтобы его не узнали [Фред Аллен]

Похожие записи: